Постанова Касаційного господарського суду від 08.04.2020 у справі №915/1096/18

адвокатское бюро гроно

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 915/1096/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. — головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання — Савінкової Ю.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дев`ятий квартал» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року (про скасування рішення від 14.02.2019) (головуючий — Таран С. В., судді — Будішевська Л. О., Мишкіна М. А.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року (про скасування додаткового рішення від 14.03.2019) (головуючий — Таран С. В., судді — Будішевська Л. О., Мишкіна М. А.) у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дев`ятий квартал» до територіальної громади міста Южноукраїнська в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно,

(представники сторін у судове засідання не з`явилися)

Іcторія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

1. 20.10.1986 згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта прийнято в експлуатацію гуртожиток №9 з блоком-вставкою та блоком обслуговування. За замістом зазначеного акта до складу новозбудованого гуртожитку не входили будь-які окремі нежитлові приміщення.

2. Відповідно до акта приймання-передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність від 06.09.2001, затвердженого рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 06.09.2001 № 352, зазначений вище гуртожиток №9, що складається з будинків №52 та №56 по вул. Дружби народів, передано у комунальну власність територіальної громади м. Южноукраїнська. Згідно із зазначеним актом загальна площа гуртожитку складає 10 107,8 м.кв.; площа допоміжних приміщень — 2 284,8 м.кв. (у тому числі 1 142,4 кв.м. підвалів та 1 142,4 м.кв. горищ). У вказаному акті також відсутні відомості про наявність у гуртожитку окремих нежитлових приміщень.

3. Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 12.12.2007 № 619 (далі — рішення виконкому №619): (1) змінено статус будинків №52, №56 по вул. Дружби народів з гуртожитків на житлові будинки; (2) Комунальному підприємству «Житлово-експлуатаційне об`єднання» (КП «ЖЕО») доручено привести у відповідність до чинного законодавства правовстановлюючі документи; надати списки осіб, які зареєстровані в гуртожитках №9, 9-А по вул. Дружби народів, 52, 56; (3) при видачі свідоцтва на право власності на житло вказувати площу місць загального користування (кухня, балкон, коридор блок-секцій), розподілену пропорційно займаній житловій площі; (4) доручено громадській комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Южноукраїнської міської ради розгляд заяв громадян, які зареєстровані у будинках №52, 56 по вул. Дружби народів, та наданих ними документів щодо видачі ордерів на займані ними житлові площі.

4. На підставі рішення виконкому № 619 територіальною громадою в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області оформлено два свідоцтва на право комунальної власності на нерухоме майно: (1) від 09.04.2008 на житловий будинок у м. Южноукраїнську по вул. Дружби народів, 52 до складу якого увійшли нежитлові приміщення загальною площею 237,7 кв.м. та (2) від 11.04.2008 на житловий будинок у м. Южноукраїнську по вул. Дружби народів, 56 до складу якого увійшли нежитлові приміщення загальною площею 186 кв.м.; проведено державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади на вказані житлові будинки в цілому.

5. 30.05.2016 зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дев`ятий квартал» (далі — ОСББ «Дев`ятий квартал») у складі співвласників житлових будинків №52, №56 по вул. Дружби народів у м. Южноукраїнську.

6. 14.06.2016 житлові будинки № 52 та № 56 по вул. Дружби народів були списані з балансу КП «ЖЕО» відповідно до складених представниками КП «ЖЕО» та ОСББ «Дев`ятий квартал» актів списання № 237 та № 238. Згадані акти списання погоджені рішенням Южноукраїнської міської ради від 28.07.2016 №257, на підставі якого ОСББ «Дев`ятий квартал» за відповідними актами передано технічну документацію на багатоповерхові житлові будинки.

Короткий зміст позовних вимог

7. У жовтні 2018 року ОСББ «Дев`ятий квартал» (далі — позивач) звернулося з позовом до територіальної громади міста Южноукраїнська в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області (далі — відповідач) про визнання недійсними: (1) свідоцтва від 09.04.2008 про право власності на нерухоме майно житловий будинок № 52 по вул. Дружби Народів у м. Южноукраїнську у частині права власності на нежитлові приміщення загальною площею 237,7 кв.м; (2) свідоцтва від 11.04.2008 року про право власності на нерухоме майно житловий будинок № 56 по вул. Дружби народів у м. Южноукраїнську у частині права власності на нежитлові приміщення загальною площею 186 кв.м.

8. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зареєстровані за відповідачем на праві власності приміщення розташовані на першому поверсі житлових будинків та призначені для забезпечення побутових потреб мешканців будинку, а отже мають статус допоміжних, тому не можуть бути самостійними об`єктами права комунальної власності. У силу статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та статті 382 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) спірні приміщення набуті на праві спільної сумісної власності всіма співвласникам багатоквартирного будинку одночасно з набуттям ними права власності на житлові квартири без необхідності додаткового оформлення речового права на допоміжні приміщення. Реєстрація права комунальної власності на спірні приміщення порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

9. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 14 лютого 2019 року позов задоволений. Визнано недійсними: (1) свідоцтво від 09.04.2008 про право власності на нерухоме майно житловий будинок № 52 по вул. Дружби Народів у м. Южноукраїнську у частині посвідчення права власності відповідача на нежитлові приміщення загальною площею 237,7 кв.м; (2) свідоцтво від 11.04.2008 року про право власності на нерухоме майно житловий будинок № 56 по вул. Дружби народів у м. Южноукраїнську у частині права власності відповідача на нежитлові приміщення загальною площею 186 кв.м.

10. Суд першої інстанції виходив з того, що згідно зі статтею 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення передаються у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій. Відповідно до частини 2 статті 382 ЦК України всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку.

11. Дослідивши акт державної приймальної комісії від 20.10.1986, акт приймання-передачі відомчого житлового фонду від 06.09.2001 (пункти 1, 2 Постанови), які не містять відомостей про існування в житлових будинках окремих нежитлових приміщень та врахувавши вимоги чинного законодавства, якими визначено критерії розмежування допоміжних та ізольованих нежитлових приміщень, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні приміщення є допоміжним та не мають статусу нежитлових. Отже, право власності на ці приміщення набуто співвласникам багатоквартирного будинку одночасно з набуттям права власності на житлові квартири, а існування спірних свідоцтв про право власності відповідача унеможливлює реалізацію позивачем правомочностей власника спірного майна.

12. Судом констатовано відсутність у справі доказів створення відповідачем або іншими особами спірних приміщень шляхом нового будівництва або проведення реконструкції житлових будинків у встановленому законом порядку. При цьому підставою оформлення за відповідачем права комунальної власності шляхом видачі спірних свідоцтв було рішення його ж виконавчого комітету №619, яке стосувалось зміни статусу гуртожитків на житлові будинки та було спрямовано на оформлення документів про право власності територіальної громади на житлові будинки №№ 52, 56 в цілому після прийняття їх у 2001 році в комунальну власність як відомчого житлового фонду, тобто не підтверджують набуття права власності на спірні приміщення як окреме нерухоме майно.

13. Додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14 березня 2019 року вирішено питання про розподіл понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, стягнуто з відповідача на користь позивача 14 000 грн. відповідних витрат.

14. Суд першої інстанції керувався приписами статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) та встановив, що витрати позивача обґрунтовані та документально підтверджені (договір про надання професійної правничої допомоги від 30.08.2018, розрахунок, платіжні доручення про перерахування гонорару адвокату), а відповідач, який належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, заперечень з приводу розміру заявлених витрат не надав.

Короткий зміст оскаржуваних постанов суду апеляційної інстанції

15. Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції від 14 лютого 2019 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСББ «Дев`ятий квартал» відмовлено.

16. Апеляційний господарський суд спростував висновок місцевого господарського суду про статус спірних приміщень, як допоміжних, поклавши в основу свого рішення висновок проведеної у справі на стадії апеляційного перегляду судової будівельно-технічної експертизи про те, що вказані приміщення належать до нежитлових. Відповідно до вивченої судом дослідницької частини судової експертизи (1) в результаті перепланування були створені об`єкти, пов`язані з житловими будинками спільними інженерними комунікаціями, між тим ці комунікації є транзитними, що не впливає на користування та обслуговування інженерних мереж іншими співвласниками цих будинків; (2) спірні приміщення використовуються як окремі об`єкти в житловому будинку та їх експлуатація та планування не впливають на користування та обслуговування житлових будинків №52 та №56.

17. За висновком апеляційного суду висновок експерта узгоджується з іншими доказами у справі, а саме актом приймання-передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність від 06.09.2001, відповідно до якого загальна площа допоміжних приміщень гуртожитку №9 становить 2284,8 кв.м, з яких: 1142,4 кв.м підвалів та 1142,4 кв.м горищ. Спірні приміщення не є ані приміщеннями підвалів, ані приміщеннями горищ, а розташовані на першому поверсі вказаних житлових будинків, у них відсутні вузли управління систем опалення, водопостачання і каналізації, а також вузли обліку електроенергії, що також свідчить про те, що зазначені приміщення належать до категорії нежитлових приміщень.

18. Дійшовши таким чином висновку про те, що спірні приміщення є саме нежитловими, апеляційний суд зазначив, що спірне свідоцтво не порушує прав позивача, оскільки право власності на нежитлові приміщення до співвласників будинків автоматично не перейшло.

19. Іншою постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року скасовано додаткове рішення суду першої інстанції від 14 березня 2019 року. Апеляційний суд виходив з того, що внаслідок скасування первісного рішення суду першої інстанції від 14 лютого 2019 року та відмовою в задоволенні позову скасуванню підлягає і похідне від нього додаткове рішення цього суду, оскільки відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України у разі відмови в позові відповідні витрати підлягають покладенню на позивача.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

20. Не погоджуючись із вказаними постановами, позивач звернувся з касаційними скаргами, в яких просить їх скасувати, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього суду залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційні скарги (узагальнено)

Щодо постанови, якою скасовано основне рішення від 14 лютого 2019 року.

21. Апеляційний суд неправильно застосував положення статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». Так, статус спірних приміщень як допоміжних підтверджений документацією на гуртожитки 1986 року, відповідно до якої в будинках не передбачалось будь-яких окремих нежитлових приміщень, а також актом приймання-передачі будинків до комунальної власності від 06.09.2001, відповідно до якого відповідачу не передавалися будь-які окремі нежитлові приміщення у складі гуртожитків №52 та №56.

22. У справі відсутні будь-які докази перетворення спірних приміщень у нежитлові, а право власності відповідача оформлено на підставі рішення виконкому №619, яке не є правовстановлюючим документом набуття спірними приміщеннями статусу окремих об`єктів речових прав. Висновок суду апеляційної інстанції щодо належності спірних приміщень до нежитлових ґрунтується виключно на висновку судового експерта, який не досліджував проектну та технічну документацію на будинки на предмет проектування у них окремих нежитлових приміщень.

Щодо постанови, якою скасовано додаткове рішення від 14 березня 2019 року

23. Розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу підтверджений документально та належним чином обґрунтований, а тому у разі задоволення позовних вимог такі витрати покладаються на відповідача.

Позиція відповідача у відзивах на касаційну скаргу

24. Відповідач заперечує проти доводів касаційної скарги щодо судового рішення по суті спору, просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін. Погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що спірні приміщення є ізольованими нежитловими, а отже право власності на них належить територіальній громаді м. Южноукраїнська; створення позивача та передача йому житлових будинків не змінюють статусу спірних нежитлових приміщень.

25. Унаслідок відмови в позові судові витрати на професійну правничу допомогу покладаються на самого позивача, тому додаткове рішення суду першої інстанції від 14.03.2019 суперечить вимогам статті 129 ГПК України та правомірно скасовано судом апеляційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

26. Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі — Закон) власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

27. Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.

28. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: «1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.».

29. Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

30. Аналогічні приписи містить частина 2 статті 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

31. У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

32. Отже, нежиле приміщення — це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц).

33. При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

34. При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Верховний Суд звертається до власних правових позицій у постановах від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.

35. З огляду на наведене Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги в пунктах 21, 22 Постанови та погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення статусу спірних приміщень, як допоміжних в розумінні Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», який ґрунтувався на (1) відомостях акта введення будинку в експлуатацію від 1986 року, відповідно до якого у приміщеннях гуртожитків не було передбачено будь-яких окремих нежитлових приміщень, які не увійшли до житлового фонду; (2) актом приймання-передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність від 06.09.2001, який також не містить відомостей про наявність у складі гуртожитків окремих нежитлових приміщень.

36. Натомість суд апеляційної інстанції спростував вказане посилаючись виключно на висновок судової будівельно-технічної експертизи, який прямо суперечить наведеним вище відомостям первинно складеної на будинки документації від 1986 року та від 2001 року.

37. Верховний Суд критично оцінює мотивування апеляційного суду про належність спірних приміщень до нежитлових з посиланням на дослідницьку частину висновку експертизи, який ґрунтувався лише на порядку та умовах фактичної експлуатації цих приміщень на момент проведення експертизи. З огляду на те, що з наявних у справі первинних документів вбачається приналежність спірних приміщень до допоміжних багатоквартирного будинку їх фактичне самовільне переобладнання іншими особами з метою використання за іншим функціональним призначенням не змінює правового статусу цих приміщень.

38. Верховний Суд вважає безпідставним та беззмістовним посилання суду апеляційної інстанції на узгодженість висновку судового експерта з іншими доказами у справі, а саме актом приймання-передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність від 06.09.2001 (пункт 2 Постанови), оскільки наведеним вище законодавством унормовано, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

39. У контексті вказаного Верховний Суд наголошує на відображених у статті 86 ГПК України правилах оцінки доказів, відповідно до якої суд (1) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та (2) надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) та констатує порушення апеляційним господарським судом зазначених правил, що призвело до помилкового визначення статусу спірних приміщень та у свою чергу мало наслідком неправильне застосування до спірних правовідносин приписів статті 10 Закону та частини 2 статті 382 ЦК України.

40. Також нерелевантним є посилання апеляційного господарського суду в обґрунтування своєї позиції на висновки Верховного Суду в постанові від 26.09.2019 у справі №910/13903/18, які зроблені за інших встановлених судами фактичних обставин справи, відповідно до яких спірне приміщення згідно з проектною документацією передбачалось саме як окреме нежитлове.

40.1. Натомість у даній справі відсутні докази того, що спірні приміщення будувалися не як допоміжні приміщення, а як інші приміщення в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення.

41. Щодо безпосередньо реєстрації за відповідачем права комунальної власності на спірні приміщення, то свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, а видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

42. У той же час у справі не встановлено наявності будь-яких первинних правовстановлюючих документів (актів введення спірних приміщень в експлуатацію як новозбудоване майно або ж за наслідками реконструкції житлових чи допоміжних приміщень), які б підтверджували набуття відповідачем речових прав на спірні приміщення, як окремий об`єкт цивільних прав, відмінний від прийнятого у 2001 році в комунальну власність житлового фонду будинків №52 та №56. Рішення виконкому №619, яке стало підставою для реєстрації за відповідачем права власності на спірні приміщення, як окремі нежитлові, таким правовстановлюючим документом не є, оскільки, як правильно зазначено судом першої інстанції, прийнято з метою реєстрації за відповідачем права власності на житлові багатоквартирні будинки в цілому, як житловий фонд (пункт 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (у редакції, чинній на момент видачі спірних свідоцтв).

43. Спірні свідоцтва, які посвідчують право власності на спірні приміщення за відповідачем, самі по собі не змінюють їх правового статусу за умови встановлення у справі належності цих приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку. Отже, позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.

44. З огляду на те, що позивач не може реалізувати своє право власності на спірне майно у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою — відповідачем, то права та інтереси позивача підлягають захисту у спосіб, що визначено останнім, а саме шляхом визнання недійсними свідоцтва про право власності. При цьому порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до статті 16 ЦК України, за частиною третьою якої суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Верховний Суд звертається до власних правових позицій в постановах від 10.04.2018 у справі № 927/849/17, від 17.04.2019 у справі №916/641/18.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

45. За таких обставин, враховуючи встановленні статтею 300 ГПК України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, постанова суду апеляційної інстанції щодо суті спору підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про задоволення позову — залишенню в силі.

46. У зв`язку з чим підлягає скасуванню і постанова апеляційного суду за результатами перегляду додаткового рішення від 14.03.2019 із залишенням в силі вказаного рішення суду першої інстанції про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, оскільки єдиною підставою для скасування додаткового рішення апеляційним судом визначено відмову в задоволенні позову та приписи пункту 2 частини 4 статті 129 ГПК України. У зв`язку з чим обидві касаційні скарги позивача підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат

47. Відповідно до статей 129, 315 ГПК України внаслідок задоволення касаційних скарг витрати позивача зі сплати судового збору за подання касаційної скарги на основне судове рішення у розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір», підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (у редакції чинній до 08.02.2020), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дев`ятий квартал» задовольнити.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року (про скасування рішення від 14.02.2019) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року (про скасування додаткового рішення від 14.03.2019) у справі № 915/1096/18 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14 лютого 2019 року та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 14 березня 2019 року у справі № 915/1096/18 залишити в силі.

4. Стягнути з Южноукраїнської міської ради Миколаївської області (55000, Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, вул. Дружби народів, 48; ідентифікаційний код 33850880) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дев`ятий квартал» (55002, Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, вул. Дружби народів, 52; ідентифікаційний код 40517087) 7 048 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Миколаївської області видати наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді

Джерело ЄДРСР