Постанова ВСУ від 07.06.2017 №6-872цс17

адвокатское бюро гроно

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

  • головуючого Гуменюка В.І.,
  • суддів Лященко Н.П.,
  • Охрімчук Л.І.,
  • Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрний дім ім. Горького» про визначення строку дії договору оренди земельної ділянки за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрний дім ім. Горького» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2017 року,

встановила:

У липні 2015 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 10 лютого 2006 року він уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрний дім ім. Горького» (далі – TOB «АД ім. Горького») договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого передав в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею S_1, що розташована на території Лебедівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області та належить йому на праві власності. Державну реєстрацію цього договору проведено лише 19 лютого 2008 року.

Позивач, посилаючись на те, що моментом укладення зазначеного договору оренди земельної ділянки є дата його підписання сторонами – 10 лютого 2006 року, а державна реєстрація договору вказує на його чинність і не може змінювати моменту укладення договору, просив визначити строк дії договору оренди земельної ділянки до 10 лютого 2016 року; встановити, що запис про державну реєстрацію цього договору підлягає скасуванню з 11 лютого 2016 року.

Сахновщинський районний суд Харківської області рішенням від 23 грудня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Апеляційний суд Харківської області рішенням від 30 березня 2016 року рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 23 грудня 2015 року змінив, виключивши з його мотивувальної частини такий висновок: «за таких обставин договір оренди земельної ділянки припиняє свою дію після закінчення 10-річного строку, який розпочинається з моменту його укладення, а не з моменту державної реєстрації, оскільки державна реєстрація вказує на чинність договорів (набрання юридичної сили) і не може змінювати момент їх укладення. Тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визначення строку дії договору, оскільки договір оренди земельної ділянки припиняє свою дію 10 лютого 2016 року». Суд також вирішив питання розподілу судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 8 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від

30 березня 2016 року скасував та залишив у силі рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 23 грудня 2015 року.

20 квітня 2017 року до Верховного Суду України звернулося ТОВ «АД ім. Горького» із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2017 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 210, 638, 792 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі – в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи свої доводи, заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня, 22 червня, 14 липня, 8 вересня та 19 жовтня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року.

У зв’язку із цим ТОВ «АД ім. Горького» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди під час розгляду справи встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею S_1, що розташована на території Лебедівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області (для ведення товарного сільськосподарського виробництва) (а.с. 10).

10 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та TOB «АД ім. Горького» укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач надав зазначену земельну ділянку в оренду товариству строком на 10 років (а.с. 7 – 8).

У пункті 3.1 указаного договору оренди сторони узгодили, що земельна ділянка надається в оренду строком на 10 років, починаючи з моменту державної реєстрації цього договору.
Відповідно до пункту 11.1 договору оренди земельної ділянки він набирає чинності після його державної реєстрації в установленому чинним законодавством порядку.
Земельну ділянку передано в користування орендарю згідно з актом прийому-передачі від 10 лютого 2006 року (а.с. 9).

19 лютого 2008 року проведено державну реєстрацію цього договору. 3 липня 2015 року позивач направив відповідачу лист-вимогу про припинення договору оренди земельної ділянки з 10 лютого 2016 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є день його підписання (10 лютого 2006 року), тому цей договір припиняє дію після закінчення 10-річного строку, який починається з моменту його укладення, а не з моменту державної реєстрації, яка свідчить про набуття договором чинності (юридичної сили) і не може змінювати моменту укладення договору.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо початку дії його строку з моменту державної реєстрації (19 лютого 2008 року), тому строк його дії починається саме з цієї дати.

Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що моментом укладення зазначеного договору оренди земельної ділянки є дата його підписання, а не дата його державної реєстрації.

Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня, 22 червня, 14 липня, 8 вересня та 19 жовтня 2016 року, постановлених в аналогічних справах за позовами фізичних осіб до ТОВ «АД ім. Горького» про визначення строку дії договорів оренди земельних ділянок, містяться висновки про те, що строк дії спірних договорів оренди земельних ділянок починається з моменту їх державної реєстрації, а не з моменту їх укладення, оскільки саме таку умову визначили сторони у відповідних пунктах цих договорів оренди.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року міститься правовий висновок про те, що строк дії спірного договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 210, частини першої статті 638 ЦК України, статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення цієї невідповідності та розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов’язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов’язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Саме такий по суті висновок міститься й у судових рішеннях суду касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року, на яку посилається заявник.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з пунктом 3.1 спірного договору оренди земельна ділянка надається в оренду на строк 10 років, починаючи з моменту державної реєстрації цього договору; відповідно до пункту 11.1 договору оренди земельної ділянки він набирає чинності після його державної реєстрації у встановленому чинним законодавством порядку.

З огляду на викладене обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що строк дії спірного договору оренди земельної ділянки починається з моменту державної реєстрації, оскільки при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо початку дії його строку саме з цього моменту.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції, яке помилково скасував суд касаційної інстанції, ухвалено відповідно до вимог частини першої статті 210, частини першої статті 638 ЦК України, статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» та правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року.

Суд касаційної інстанції, погодившись з висновками суду першої інстанції, допустив неправильне застосування зазначених норм матеріального права, судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року висновку щодо застосування в подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2017 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України із залишенням у силі рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2016 року, яке було помилково скасовано судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрний дім ім. Горького» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2016 року.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий, Судді

Джерело: Верховний Суд України