Постанова ВСУ від 09.08.2017 №761/37555/15-ц

адвокатское бюро гроно

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 серпня 2017 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

  • головуючого Охрімчук Л.І.,
  • суддів: Берднік І.С.,
  • Гуменюка В.І.,
  • Ємця А.А.,
  • Жайворонок Т.Є.,
  • Лященко Н.П.,
  • Романюка Я.М.,
  • Сімоненко В.М.,

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_9 про повернення коштів за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року,

встановили:

У грудні 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі — уповноважена особа Фонду; Фонд; ПАТ «Банк національний кредит» відповідно) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_9 про повернення коштів.

Позивач зазначав, що 26 листопада 2014 року між банком та відповідачем було укладено договір депозитного вкладу «Стандарт» (далі — договір депозитного вкладу) строком на 3 місяці у національній валюті, відповідно до умов якого банк відкрив депозитний рахунок, а відповідач вніс на цей рахунок грошові кошти в розмірі 200 тис. грн зі ставкою 24,5 % річних, а у разі дострокового розірвання договору — 2,0 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

11 лютого 2015 року відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору.

У цей же день між банком та відповідачем укладено договір про внесення змін до договору депозитного вкладу, за умовами якого банк прийняв на себе зобов’язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування їх перерахунку за зниженою процентною ставкою.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит» з 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит».

У результаті проведення уповноваженою особою Фонду перевірки вказаного договору про внесення змін було виявлено, що цей договір є нікчемним у зв’язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачу коштів у розмірі 7 тис. 660 грн 77 коп.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив зобов’язати відповідача повернути вказані грошові кошти.

Шевченківський районний суд м. Києва заочним рішенням від 12 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року, у задоволенні позовних вимог уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 березня 2017 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» надала копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та постанов Вищого господарського суду України від 23 листопада, 7 грудня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві

уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 листопада 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_9 було укладено договір депозитного вкладу строком на 3 місяці (92 дні), за яким банк відкрив вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вніс на цей рахунок грошові кошти у розмірі 200 тис. грн зі сплатою банком вкладнику 24,5 % річних.

У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (пункт 3.7 договору депозитного вкладу).

11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_9 було укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу, за яким сторони домовились внести зміни до пункту 3.7 договору банківського вкладу та викласти його у такій редакції: у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 24,5 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

11 лютого 2015 року ОСОБА_9 звернувся до позивача із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу та повернення суми депозиту й нарахованих процентів та отримав кошти за вкладом за відповідною ставкою 24,5 %.

Постановою Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 ПАТ «Банк національний кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних банків.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит» з 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит».

Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації банку.

Проведеною перевіркою договору про внесення змін до договору банківського вкладу було виявлено, що цей договір є нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки унаслідок незастосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 7 тис. 660 грн 77 коп.

У зв’язку з викладеним банк звертався до відповідача із заявою про повернення надміру сплачених коштів.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що оскільки оспорюваний правочин було укладено 11 лютого 2015 року посадовими особами банку, які на той час мали відповідні повноваження, і банк був платоспроможним, то посилання позивача на нікчемність вказаного правочину є безпідставним. Крім того, суди вважали, що передбачена договором про внесення змін до договору банківського вкладу зміна процентної ставки не свідчить про відмову банку від власних майнових вимог, оскільки фактично сторони дійшли згоди щодо виключення з умов договору санкцій за дострокове розірвання договору за ініціативою споживача, тим самим усунувши дисбаланс договірних прав і обов’язків сторін, тому вказане не може вважатись безумовною підставою нікчемності правочину.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та постановах Вищого господарського суду України від 23 листопада, 7 грудня 2016 року, ухвалених за результатами розгляду справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами, суди касаційної інстанції дійшли протилежного висновку про те, що укладення додаткового договору до договору банківського вкладу, за яким банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог, тому такий додатковий договір є нікчемним на підставі статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначеної норми матеріального права до подібних правовідносин, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Разом з тим, спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі.

Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.

Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України.

У справі, яка переглядається, оскільки зі збільшенням процентної ставки збільшилась сума, яку банк сплатив вкладнику, суди безпідставно не застосували норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та дійшли помилкового висновку про те, що передбачена договором про внесення змін до договору банківського вкладу зміна процентної ставки не свідчить про відмову банку від власних майнових вимог, та що відсутні у зв’язку із цим правові підстави нікчемності оспорюваного правочину.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню відповідно до статті 3604 ЦПК України.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи щодо розміру суми, яку відповідач повинен повернути позивачу, перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

постановили:

Заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий, Судді

Джерело: ЄДРСР