Постанова ВСУ від 09.08.2017 №643/18968/15-ц

адвокатское бюро гроно

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 серпня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

  • головуючого Сімоненко В.М.,
  • суддів: Гуменюка В.І.,
  • Лященко Н.П.,
  • Охрімчук Л.І.,
  • Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Державної установи «Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків Національної академії медичних наук України», ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання дій лікаря-психіатра та документів незаконними за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року,

встановила:

У листопаді 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому просив заборонити здійснювати нагляд та подальше надання психіатричної допомоги лікарем-психіатром ОСОБА_7 дитині ОСОБА_9, визнати незаконними дії цього лікаря щодо заведення амбулаторної картки хворого, огляду дитини та надання амбулаторної допомоги, скасувати медичну картку ОСОБА_9, визнати такою, що не відповідає дійсності виписку з історії хвороби № 7704 від 06 жовтня 2015 року відносно дитини ОСОБА_9, посилаючись на те, що дії лікаря-психіатра щодо заведення амбулаторної картки хворого, огляд дитини та надання амбулаторної допомоги без згоди батька та без повідомлення його як батька є такими, що порушують вимоги законодавства, зокрема статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» щодо правил надання психіатричної допомоги неповнолітнім дітям без згоди обох батьків, а також його особисті права та права дитини на їх спілкування.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено в повному обсязі; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2016 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року у відкритті касаційного провадження відмовлено.

У вересні 2016 року ОСОБА_8 звернулася до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року і просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 16 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), частини другої статті 11 та частини першої статті 12 Закону України «Про психіатричну допомогу», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявниця посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня, 29 лютого 2016 року, а також ухвали Верховного Суду України від 10 лютого, 10 листопада 2010 року, в яких, на її думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи суди установили, що ОСОБА_9 народилася 29 березня 2013 року. У свідоцтві про її народження батьками вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_8

Між батьками ОСОБА_9 склалися неприязні стосунки.

У вересні 2015 року ОСОБА_8 звернулася із заявою про проведення психіатричного огляду дитини до Державної установи «Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України», де в поліклініці була прийнята лікарем-психіатром ОСОБА_7, яка здійснила консультативний огляд дитини ОСОБА_9 та завела на неї картку амбулаторного хворого № 7704 від 18 вересня 2015 року.

06 жовтня 2015 року лікар-психіатр ОСОБА_7 провела повторний огляд малолітньої дитини ОСОБА_9 та надала виписку № 7704, у якій рекомендувала в тому числі «виключення психотравмуючого фактору (присутності батька)».

24 листопада 2015 року відповідач — Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України звернувся до опікунської ради Адміністрації Дзержинського району Харківської міської ради з клопотанням про вирішення питання правомірності консультативного огляду дитини у зв’язку з відсутністю згоди батька, однак, доказів, що орган опіки вказане клопотання розглянув відповідно до вимог статей 11 , 12 Закону України «Про психіатричну допомогу» , матеріали справи не містять.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання дій лікаря незаконними, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що проведення медичного огляду малолітньої дитини з порушенням положень статті 12 Закону України «Про психіатричну допомогу» без згоди двох батьків призвело до порушення прав малолітньої особи на отримання психіатричної допомоги.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про скасування медичної документації, суд виходив з того, що права особи можуть бути захищені в обраний позивачем спосіб.

Натомість в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня, 29 лютого 2016 року та в ухвалі Верховного Суду України від 10 лютого 2010 року, на які як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права посилається заявниця, суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено позивачам у скасуванні записів та/або знищенні амбулаторних карток, погодився з їх висновками про те, що заведена картка, як і вчинені в ній записи, носять лише інформативний характер щодо проведення огляду, не зумовлюють будь-яких негативних наслідків та така документація не є юридичним актом, а тому оформлення відповідної медичної документації не порушує вимог чинного законодавства, оскільки загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься в статті 16 ЦК України, а такий спосіб захисту, як визнання записів та/або знищення амбулаторних карток, зазначеними нормами не передбачено.

Отже, порівняння судових рішень свідчить про наявність неоднакового застосування судами положень статті 16 ЦК України в частині розгляду позову про визнання недійсними медичних документів, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Разом з тим, у наданих для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зроблені такі висновки:

— в ухвалі від 10 листопада 2010 року колегія судів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України розглядала позовні вимоги про визнання недійсним дій щодо взяття на психіатричний облік;

— в ухвалі від 27 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила судове рішення за позовом про визнання незаконним листа головного лікаря;

— в ухвалі від 29 лютого 2016 року розглядалась справа за позовом про відшкодування моральної шкоди та зобов’язання вчинити певні дії;

— в ухвалі від 10 лютого 2010 року суддею Вищого спеціалізованого суду України відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за позовом про зобов’язання знищити амбулаторну картку.

Отже, порівняння наданих судових рішень з судовими рішеннями щодо яких подано заяву про перегляд свідчить про те, що вони ухвалені за позовними заявами з різними позовними вимогами, що не свідчить про неоднакове застосуваннями судами касаційної інстанції норм статей 11 та 12 Закону України «Про психіатричну допомогу», а тому в цій частині заяви слід відмовити.

Вирішуючи питання про неоднакове застосування судами норм статті 16 ЦК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом частини дев’ятої статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» дані психіатричного огляду з висновком про стан психічного здоров’я особи, а також причини звернення до лікаря-психіатра та медичні рекомендації фіксуються у медичній документації.

Відповідно до пункту 2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №___» , затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 року № 110 , форма № 025/о є основним первинним медичним документом хворого, який лікується амбулаторно або вдома, і заповнюється на усіх хворих при зверненні у заклад охорони здоров’я, який надає амбулаторно- поліклінічну допомогу.

Згідно з пунктом 2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 лютого 2012 року № 110 , форма № 027/о заповнюється лікарями закладів охорони здоров’я, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу, при направленні хворого на консультацію в інші заклади охорони здоров’я, на стаціонарне лікування та лікарями стаціонарів при виписці або у випадку смерті хворого.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому положеннями статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або до суду можуть бути оскаржені саме рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги

Юридичним актом, який може бути оскарженим у судовому порядку, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий у межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб’єктів. Медична документація таким критеріям не відповідає.

Отже, за системним аналізом положень статті 16 ЦК України та статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа або її представник може оскаржити лише рішення, дії та бездіяльність осіб, які порушили її права на психіатричну допомогу. Інших способів захисту права законодавством не передбачено.

Окрім того, як вбачаться з позовної заяви, зазначена медична документація є одним з доказів при розгляді справи щодо місця проживання дитини та участі у її вихованні та підлягає оцінці поряд з іншими доказами у справі.

Таким чином, ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог про скасування медичної документації підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові; у решті рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602 , пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року в частині скасування медичної амбулаторної картки № 7704 хворого ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та виписки з історії хвороби від 06 жовтня 2015 року скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий, Судді

Джерело: ЄДРСР