Постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 №757/62025/17-ц

адвокатское бюро гроно

ПОСТАНОВА

Іменем України

6 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 757/62025/17-ц

Провадження № 14-619цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача ЛященкоН. П., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року у складі судді Цокол Л. І. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року (судді Желепа О. В., Іванченко М. М., Рубан С. М.) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі — Шевченківський РВ ДВС м. Києва) СавчукаКостянтина Петровича щодо постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про арешт майна,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеною скаргою, посилаючись на те, що постановою Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 2 червня 2017 року, його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 212-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення(далі — КУпАП), та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, що становить 1700 грн, з конфіскацією суми внесків на підтримку політичної партії у розмірі 468 946,50 грн.

На виконання цієї постанови старшим держаним виконавцем Шевченківського РВ ДВС м. Києва Савчуком К.П. 3 серпня 2017 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54433147 про конфіскацію суми внесків на підтримку політичної партії та постанову про накладення арешту на майно боржника.

Зазначена постанова про відкриття виконавчого провадження від 3 серпня 2017 року не відповідає вимогам, установленим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі — Закон № 1404-VIII), а саме: не зазначено повного найменування стягувача, його місце знаходження та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань. Виконавче провадження відкрито не за місцем проживання боржника, що є порушенням частини першої статті 24 Закону № 1404-VIII. Під час пред’явлення виконавчого документа до виконання не подано документів, зазначених у частині четвертій статті 26 цього Закону. Крім того, скаржнику не надсилалися копії постанов про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника від 3 серпня 2017 року, що є порушенням вимог частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII. Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив: визнати дії старшого державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Києва СавчукаК.П. неправомірними щодо винесення постанови про арешт майна № 54433147; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 54433147 від 3 серпня 2017 року, винесену державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС міста Києва СавчукаК. П. про конфіскацію суми внесків на підтримку політичної партії в розмірі 468 946,50 грн; скасувати постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 54433147 від 3 серпня 2017 року, винесену державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС м. Києва Савчуком К. П.; зобов’язати державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Києва Савчука К. П. відкликати з реєстраційних органів повідомлення про арешт усього майна, що належить боржнику.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки оскаржуються постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника, постановлені на виконання судового рішення, ухваленого за правилами КУпАП.

У березні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки судів про те, що скарга не підлягає розгляду в суді у порядку цивільного судочинства, є помилковими, оскільки справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця повинні розглядатися місцевими загальними судами як адміністративними судами за загальними правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк на подання відзиву.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, встановленої частиною шостою статті 404 ЦПК України.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 26 грудня 2018 року справу прийнято нею до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення з цією скаргою до суду та постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі — рішення) — це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з положеннями статей 383, 384 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з цією скаргою до суду та вирішення судом питання про відкриття провадження у справі, встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Тобто зазначеними нормами ЦПК України передбачено можливість оскарження дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у цивільній справі.

Разом з тим відповідно до пункту 3 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) у редакції, чинній на час звернення з цією скаргою до суду та вирішення судом питання про відкриття провадження у справі, компетенція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень. Отже, і механізм судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, визначений статтею 267 цього Кодексу, не підлягає застосуванню до цих правовідносин (щодо накладення адміністративного стягнення).

Тобто згідно з наведеними нормами ЦПК України та КАС України право на звернення зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю пов’язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами цивільного та адміністративного судочинства відповідно, та його примусовим виконанням.

Як убачається зі скарги, оскаржувані дії державного виконавця стосуються примусового виконання судового рішення про накладення адміністративного стягнення, передбаченого статтею 212-15 КУпАП.

Такі справи (про накладення адміністративного стягнення) розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами, іншими органами (посадовими особами) в порядку, встановленому КУпАП, яким передбачено порядок примусового виконання постанов про накладення адміністративного стягнення. Проте цим Кодексом не передбачено можливості оскарження в порядку судового контролю за виконанням судових рішень дій осіб, уповноважених здійснювати таке примусове виконання.

Водночас відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення з цією скаргою до суду та вирішення судом питання про відкриття провадження у справі) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу).

Статтею 181 КАС України у редакції, що діяла на час звернення до суду ОСОБА_3, передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця як окремої категорії адміністративного спору. У частині першій цієї статті зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Оскільки у справі, яка розглядається, ОСОБА_3 оскаржує дії державного виконавця у зв’язку з примусовим виконанням судового рішення про накладення адміністративного стягнення, ухваленого в порядку КУпАП, а не за наслідками розгляду цивільної справи, то висновки судів попередніх інстанцій про неможливість її розгляду в порядку цивільного судочинства є правильними.

Суд обґрунтовано зробив висновок про наявність правових підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК України у чинній на час прийняття оскаржуваної ухвали редакції, для відмови у відкритті провадження у справі з огляду на те, що скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Розгляд такої скарги віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до неправильного розуміння норм законодавства України та не спростовують висновків судів.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу — без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук Л. І. Рогач Д. А. Гудима І. В. Саприкіна В. І. Данішевська О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська В. С. Князєв

Джерело: ЄДРСР