Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 № 199/9550/15-ц

адвокатское бюро гроно

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 199/9550/15-ц

Провадження № 14-521цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

заявник — ОСОБА_3, в інтересах якого діє Громадська організація «Дніпропетровська незалежна Правозахисна громадська організація» (далі — ГО «ДНПГО»),

заінтересовані особи: Державна казначейська служба України (далі — ДКСУ), Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі — ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області

на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2017 року у складі судді Скрипник О. Г. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.

у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3, в інтересах якого діє ГО «ДНПГО», заінтересовані особи: ДКСУ, ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, на бездіяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_3, в інтересах якого діє ГО «ДНПГО», звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність центрального органу виконавчої влади, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у провадженні якого знаходяться виконавчі листи у справі № 199/9550/15, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська від 16 січня 2017 року, зареєстровані за вхідними № 12-161 та № 12-160, а також від 18 січня 2017 року щодо невиконання виконавчих листів у справі № 199/9550/15 у встановлений законом термін; зобов’язати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів усунути порушення прав ОСОБА_3 шляхом перерахування коштів за виконавчими листами у п’ятиденний строк через відділення Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» (далі — ПАТ «Укрпошта») № 82 за місцем проживання стягувача, а саме: АДРЕСА_1.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2017 року скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє ГО «ДНПГО», задоволено. Визнано незаконною бездіяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у провадженні якого знаходяться виконавчі листи у справі № 199/9550/15, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська від 16 січня 2017 року, зареєстровані за вхідними № 12-161, № 12-160 від 18 січня 2017 року, щодо невиконання виконавчих листів у справі № 199/9550/15 у встановлений законом термін. Зобов’язано центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у провадженні якого знаходяться виконавчі листи у справі № 199/9550/15, видані Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська від 16 січня 2017 року, усунути порушення прав ОСОБА_3 шляхом перерахування коштів за виконавчими листами у справі № 199/9550/15 через відділення ПАТ «Укрпошта» № 82 за місцем проживання стягувача: АДРЕСА_1. Стягнуто з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, на користь ОСОБА_3 кошти, пов’язані з явкою до суду, у розмірі 38,68 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ДКСУ відхилено, ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2017 року залишено без змін.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє ГО «ДНПГО», суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, на порушення вимог Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не виконав рішення суду у цивільній справі № 199/9550/15 за позовом ОСОБА_3, в інтересах якого діє ГО «ДНПГО», до Міністерства внутрішніх справ України (далі — МВС України), ДКСУ про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу досудового розслідування.

27 грудня 2017 року ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що неможливість негайного перерахування коштів ОСОБА_3 обумовлена виключно встановленим законодавством принципом черговості виконання судових рішень та розміром бюджетних асигнувань. Міністерство фінансів України як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади забезпечує формування та реалізує державну фінансову і бюджетну політику, відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, тому питання виконання судових рішень залежить від суми коштів, встановленої у Законі України «Про державний бюджет України» на відповідний період.

За предметною юрисдикцією скарга ОСОБА_3 повинна розглядатися відповідно до частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України; у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою), але при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд першої інстанції залишив зазначену обставину поза увагою та відкрив провадження у справі за нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 24 жовтня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 листопада 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2016 року у цивільній справі №199/9550/15 частково задоволено позов ОСОБА_3, в інтересах якого діє ГО «ДНПГО», до МВС України, ДКСУ про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу досудового розслідування. Стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання на користь ОСОБА_3 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати у розмірі 82,86 грн.

На виконання рішення суду за заявою стягувача 16 січня 2017 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська видано два виконавчих листи у справі № 199/9550/15 про стягнення з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та виконавчий лист у справі №199/9550/15 про стягнення з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судових витрат у розмірі 82,86 грн.

18 січня 2017 року ОСОБА_3 подав зазначені виконавчі листи до ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області для виконання, проте станом на 19 квітня 2017 року рішення суду виконане не було.

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність ДКСУ, ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, посилаючись на вимоги статей 383, 384 ЦПК України (тут і далі — у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою). Просив визнати бездіяльність ДКСУ, ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області неправомірною та зобов’язати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, усунути порушення прав ОСОБА_3 шляхом перерахування коштів за виконавчими листами.

Розділом VII ЦПК України передбачено судовий контроль за виконанням судових рішень.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі — Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі — рішення) — сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 5 Закону № 1404-VIII закріплено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з вимогами статті 384 ЦПК України скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після прийняття її судом.

Таким чином, ЦПК України передбачено подання скарги на дії (бездіяльність) саме державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця у порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

У статті 6 Закону № 1404-VIII вказано, що у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів — банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій — третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів ДКСУ при виконанні судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, статтею 383 ЦПК України не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Оскільки іншого порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності інших органів, які виконують судові рішення при вчиненні виконавчих дій не передбачено, такі дії підлягають оскарженню у позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства.

Зазначений порядок є універсальним і відповідає вимогам ефективного захисту сторін виконавчого провадження у разі вчинення виконавчих дій іншими органами та установами, а не державними чи приватними виконавцями.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 204/2221/17 (провадження № 14-416цс18).

Суди першої й апеляційної інстанції розглянули справу у порядку цивільного судочинства помилково і неправильно визначили юрисдикційність скарги.

Крім того, при зверненні до суду в порядку цивільного судочинства сторони мають дотримуватися, а суд, відповідно до статті 185 ЦПК України з урахуванням положень статей 175, 177 названого Кодексу, при відкритті провадження у справі має перевірити, у тому числі, як склад сторін спору згідно з вимогами статті 48 ЦПК України, так і повноваження представників відповідно до параграфу 2 глави 4 розділу І ЦПК України. У разі, якщо представником у справі виступає громадська організація, необхідно враховувати висновки Верховного Суду України у постановах від 31 жовтня 2007 року у справі № 6-5529св07 та від 19 грудня 2007 року у справі № 6-19607св07 щодо наявності у громадської організації статусу юридичної особи.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року підлягають скасуванню, а провадження у справі — закриттю.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 259, 268, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_3, в інтересах якого діє Громадська організація «Дніпропетровська незалежна Правозахисна громадська організація», заінтересовані особи: Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, на бездіяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів — закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: підписи

Джерело: ЄДРСР